Українське народне малярство.

Петриківка.

       З давніх давен в Україні розмальовували хати. Займалися цим виключно жінки. Побілена і розмальована красива хата була гордістю доброї господині, показником її таланту і майстерності.

        Розписи – це не лише звичайна прикраса хати, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва, що розкриває світосприймання людини, її ставлення до природи, життя. Колір, мотиви орнаменту, сполучення їх, розміщення – усе це в давнину мало певне символічне значення, було наповнене своїм виразним змістом.

       Найбільшого поширення набули розписи у лісостеповій та степовій  зонах України. Розписи кожної місцевості мали свої художні особливості та відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі. Одним з найвідоміших центрів, що здавна уславився своєрідним мистецтвом розпису в Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області. З XVIIIст., коли було засновано село, з покоління в покоління передавалися основи декоративного оздоблення житла, як з середини, так і зовні, господарських та побутових речей, збереглися місцеві особливості розпису.

       У давні часи петриківці малювали  природними рослинними барвниками. Нині використовують темперу, акварель, гуаш. Барвники розводять на  яєчному жовтку, молоці, вишневому клеї. Це надає їм легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору.

Техніка і особливості.

        В основі петриківського розпису  лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Особливість: елементи малюнка виводять одним мазком пензля. Головний тип мазка -  «зернятко» починається легеньким доторком кінчика пензля до паперу і завершується натиском пензля. Другий тип – «гребінець» - починається з натиску. Ягоди і крапки малюють пальцем, а ще соскою.

        Пензлики треба зробити самому з котячої шерсті, яку вистригають під лапками або на шийці тварини, де вона найпухкіша. Пучечок з 2-3 вистригів треба зв’язати ниткою і прив’язати до палички або очеретинки , зворотний кінець якої зрізати навкіс. Цим загостреним кінчиком проводять прожилки на листочках та пелюстках поки фарба ще мокра. Крім пензлика використають трісочки, рогозинки.

           5 грудня 2013 року петриківський розпис включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Народна картина «Козак Мамай»

        Упродовж майже п’ятисот років історія Середнього та Нижнього Подніпров’я була пов’язана з українським козацтвом.  Цілком природно, що провідне місце в експозиції Дніпропетровського історичного музею належить матеріалам, які висвітлюють саме це унікальне явище в історії України: виникнення і устрій запорозьких січей, військове мистецтво, культуру та побут запорожців. Серед живописного зібрання найбільший інтерес викликають народні картини «Козак-бандурист» або «Козак Мамай» (15 одиниць) – найпопулярніші і найулюбленіші твори українського народного мистецтва.

       Придніпров’я дало Українській національній культурі ідеал національного героя-козака. «Козак-бандурист – це соціально-психологічний тип запорожця, який склався в українському суспільстві впродовж XVII-XIX cт. Окрім того, серед запорожців були так звані «характерники». Про них поширювалися неймовірні чутки та легенди. Ніби таких ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. «Характерники могли відчиняти замки без ключів, брати голими руками розпечені гарматні ядра, «перекидатися» на котів і т. п.

«Козак-бандурист» - справжня народна картина, в якій знайшов своє яскраве художньо-образне втілення і козацький побут XVII – XVIII ст. і козацький фольклор. На тлі пейзажу сидить по-турецькому козак, в руках тримає бандуру. Біля нього кінь – вірний товариш. За плечима на дереві, іноді на землі, козацька зброя: шабля, лук, сагайдак, спис, рушниця, пістолі, збоку пляшка і чарка. На багатьох картина є ще віршовані тексти. Один з них починається так:

«Хоч дивися на мене, та ба не вгадаєш,

Відкіль родом, як звуть ні чичирк  не скажеш,,,

Коли трапилось кому у степах бувати,

То той может  призвище моє угадати,

В мене імя не одне, а єсть їх до ката.»

Віршовані тексти є характерними для картин XVIIIст.

          Дивлячись на картину, відчуваєш ту любов та захоплення художників, які малювали Козака Мамая.